Оголошення

Закон України «Про засади запобігання і протидії корупції» окремим розділом передбачає відповідальність за корупційні правопорушення. Статтею 21 Закону передбачено, що перш за все, це закріплення можливості притягнення такої особи до кримінальної, адміністративної, цивільно-правової або дисциплінарної відповідальності в залежності від суті правопорушення.
Важливими змінами у порядку притягнення до відповідальності є:
- особа, щодо якої винесено постанову про притягнення як обвинуваченої у вчиненні злочину у сфері службової діяльності, підлягає відстороненню від виконання повноважень до розгляду справи судом. Таке відсторонення здійснюється за рішенням керівника органу (установи, підприємства, організації), в якому працює така особа. Одночасно з цим Закон передбачає гарантії відстороненій особі, коли у випадку встановлення відсутності події або складу правопорушення такій особі відшкодовується середній заробіток за час вимушеного прогулу, пов'язаного з таким відстороненням;
- законом також передбачається, що особи, яких притягнуто до відповідальності за порушення, пов’язані з порушенням обмежень, передбачених законодавством для цих осіб, підлягають звільненню з відповідних посад у триденний строк. Також передбачається, що в разі звільнення особи, винної у скоєнні корупційного правопорушення, такій особі за вмотивованим рішенням суду може бути заборонено займати посади, пов’язані з виконанням функцій держави, органів місцевого самоврядування. При цьому строк такої заборони встановлюється судом.
Таким чином, відсторонення особи від виконання обов’язків, а також звільнення і позбавлення такої особи права протягом певного часу займати посади, пов’язані із виконанням функцій держави, є дієвою пересторогою для того, щоб утримуватися від корупційних діянь.
Законом передбачається ведення Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні правопорушення, - єдиної бази даних, в якій зосереджуватимуться відомості про всіх осіб, яких притягнуто до відповідальності за вчинення корупційних правопорушень. Такі відомості підлягатимуть передачі до Реєстру у триденний строк з дня набрання відповідним рішенням суду законної сили, притягнення до цивільно-правової відповідальності, накладення дисциплінарного стягнення.
Статтями 23 та 25 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» крім заходів кримінального та адміністративного покарання, на особу, яка скоїла корупційне правопорушення, покладається обов’язок відшкодувати у повному обсязі моральну та/або майнову шкоду, збитки, що завдані державі, фізичним та юридичним особам, права яких порушено внаслідок вчинення корупційного правопорушення.
Законом також запроваджується положення, за яким кошти та інше майно, одержані внаслідок вчинення корупційного правопорушення, підлягають конфіскації за рішенням суду в установленому законом порядку, а вартість незаконно одержаних послуг та пільг – стягненню на користь держави.
Таким чином, вищезазначені положення мають забезпечити гарантування відновлення у повному обсязі порушених прав держави та інших осіб, які постраждали внаслідок корупційних дій з боку суб’єктів корупційних правопорушень.

Головний спеціаліст Хмельницького міськрайонного управління юстиції                                  Т.О. Михлич

Слід відмітити порядок підтвердження трудового стажу показаннями свідків.

Так, за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливості їх одержання у зв'язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі.
В такому ж порядку, тобто показаннями свідків підтверджується час роботи громадян із числа національних меншин, примусово виселених з місць постійного проживання в 30 - 40 роки, а також час роботи в колгоспі до 1965 року у випадках, коли неможливо одержати документи про наявний стаж роботи, незалежно від причин відсутності необхідних документів.
За відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені вище, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
У разі відсутності документів про час перебування у фашистських концтаборах, гетто та інших місцях примусового утримання в період війни осіб, у тому числі дітей, примусово вивезених з тимчасово окупованої території у період Великої Вітчизняної війни, проживання в м. Ленінграді в період його блокади з 8 вересня 1941 р. по 27 січня 1944 р., зазначені періоди можуть бути встановлені на підставі показань одного або більше свідків, які мають у своєму розпорядженні відповідні документи (довідки, видані архівними установами, органами Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки або внутрішніх справ за місцем прибуття зазначених осіб до України, евакуаційні посвідчення, мобілізаційні розпорядження тощо).

Разом з цим, доцільно зазначити особливості підтвердження трудового стажу окремих категорій працівників.

У тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств або організацій. У згаданій уточнюючий довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Додатково в довідці наводяться такі відомості:
- стосовно трактористів-машиністів підприємств сільського господарства (в тому числі колгоспів) - про безпосередню зайнятість у виробництві сільськогосподарської продукції;
- стосовно жінок, які працюють доярками (операторами машинного доїння), свинарками-операторами на підприємствах сільського господарства (в тому числі в колгоспах) - про виконання встановлених норм обслуговування;
- стосовно жінок, які працюють на вирощуванні, збиранні та післязбиральному обробленні тютюну, - про зайнятість на перелічених роботах протягом повного сезону.
За відсутності трудових книжок у осіб, які працювали у громадян за договорами (домашні робітниці, няні, секретарі, друкарки, стенографістки, сторожі, садівники, шофери та ін.), час їх роботи в домашньому господарстві підтверджується довідками профспілкових організацій, за участю яких було укладено трудовий договір між наймачем і працівником, або трудовими договорами з відміткою про їх виконання.
За відсутності у профспілкових організаціях відомостей про укладення договору про роботу у окремих громадян для підтвердження стажу приймаються довідки, видані наймачем, а у разі його смерті - одним із подружжя або іншим членом сім'ї, який проживав разом з ним у даний період (крім тих родичів, які в цей час були неповнолітні), та довідки про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Справжність підпису особи, яка видала довідку про роботу, засвідчується в установленому порядку.
Аналогічно підтверджується і стаж роботи пастухом за трудовим договором з колективом громадян - власників худоби. У тих випадках, коли трудовий договір було укладено за участю виконкомів сільських, селищних Рад, до уваги беруться видані ними довідки.
Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлені також правила підтвердження трудового стажу. Так, документи, що подаються для підтвердження трудової діяльності, повинні бути підписані посадовими особами і засвідчені печаткою. Для підтвердження трудового стажу приймаються лише ті відомості про періоди роботи, які внесені в довідки на підставі документів.
Довідки, видані колгоспами при залишенні членом колгоспу роботи, а також довідки, видані в більш пізній період колгоспами, які згодом припинили свою діяльність, можуть братися до уваги й тоді, коли вони не містять підстав видачі.
У тих випадках, коли періоди роботи зараховуються до трудового стажу на підставі показань свідків, один із яких свідчить про роботу заявника за більший період, ніж інші, встановленим вважається період, який підтверджений двома або більше свідками.
Якщо ім’я, по батькові та прізвище, які зазначені в документі, що підтверджує трудовий стаж, не збігаються з ім’ям, по батькові або прізвищем особи за паспортом або свідоцтвом про народження, факт приналежності цього документа даній особі може бути встановлено у судовому порядку.

Головний спеціаліст Хмельницького міськрайонного управління юстиції Т.О. Михлич

З метою відбору претендентів для включення їх до Реєстру адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу на постійній основі за контрактом, та Реєстру адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу на тимчасовій основі на підставі договору, на виконання наказу Міністерства юстиції України від 15.03.2012 № 409/5 «Про проведення конкурсу адвокатів, які залучаються до надання безоплатної вторинної правової допомоги», оголошується конкурс адвокатів, які залучаються до надання безоплатної вторинної правової допомоги, у Хмельницькій області.
Відповідно до Порядку і умов проведення конкурсу та вимог до професійного рівня адвокатів, які залучаються до надання безоплатної вторинної правової допомоги, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2011 року № 1362, претенденти, які бажають взяти участь у конкурсі, повинні відповідати таким вимогам щодо їх професійного рівня:
- наявність свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю;
- знання нормативно-правових актів у сфері захисту прав людини та порядку захисту таких прав;
- знання норм процесуального та матеріального права;
- знання та дотримання Правил адвокатської етики;
- вміння складати процесуальні документи;
- вміння працювати з правовими базами даних;
- володіння державною мовою (володіння англійською мовою та мовою національних меншин, які у відповідній адміністративно-територіальній одиниці становлять значну частку населення, є перевагою);
- практичний досвід роботи у відповідній галузі права (є перевагою).
Для участі у конкурсі необхідно особисто подати відповідну заяву (зразок заяви можна отримати за місцем її подання або на веб-сайті Центру правової реформи і законопроектних робіт при Міністерстві юстиції України (www.legalreform.gov.ua) разом з наступними документами:
- копіями паспорта громадянина України, свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, трудової книжки, документів про освіту, документів, що підтверджують кваліфікацію та спеціалізацію;
- коротким резюме та мотиваційним листом (обсягом до 500 слів), складених у довільній формі, рекомендаціями.
Заяви та документи, необхідні для участі у конкурсі, приймаються до 23 квітня 2012 року Головним управлінням юстиції у Хмельницькій області та управліннями юстиції:

Конкурс проводиться у три етапи:
- перший етап – розгляд та вивчення комісією документів, поданих претендентами, іншої інформації, необхідної для встановлення відповідності претендентів критеріям відбору;
- другий етап – анонімне письмове тестування відповідно до переліку питань, затверджених Мін'юстом. Письмова відповідь претендентів, які проходять тестування, оцінюється комісією за десятибальною шкалою.
Претендент вважається таким, що пройшов тестування, якщо отримав не нижче семи балів за письмову відповідь на кожне питання;
- третій етап – проведення членами комісії за результатами перших двох етапів співбесіди безпосередньо з претендентами з метою перевірки теоретичних і практичних знань претендентів з питань надання правової допомоги.
Анонімне письмове тестування претендентів відбуватиметься 7 травня 2012 року з 10:00 до 12:00 за адресою: м. Хмельницький, вул. Грушевського, 87, 4-й поверх, актовий зал (початок реєстрації – о 9:00). З напрямами перевірки теоретичних знань, практичних навичок і умінь під час анонімного письмового тестування та загальними підходами до його проведення можна ознайомитися на веб-сайті Центру правової реформи і законопроектних робіт при Міністерстві юстиції України www.legalreform.gov.ua.
Співбесіда з претендентами відбуватиметься 15 – 16 травня 2012 року у приміщенні Головного управління юстиції у Хмельницькій області за адресою: м. Хмельницький, вул. Грушевського, 87. Точний день та час співбесіди кожного претендента буде окремо повідомлено під час реєстрації для проходження анонімного письмового тестування.
Конкурс проводить комісія, утворена Головним управлінням юстиції у Хмельницькій області (зі складом комісії можна ознайомитись на веб-сайті Головного управління юстиції у Хмельницькій області http://justice.km.ua/), яка за результатами конкурсу складає та передає списки відібраних претендентів відповідному управлінню юстиції для включення їх до реєстрів адвокатів.
Контракти (договори) з адвокатами укладатимуться відповідно до Порядку і умов укладення контрактів з адвокатами, які надають безоплатну вторинну правову допомогу на постійній основі, та договорів з адвокатами, які надають безоплатну вторинну правову допомогу на тимчасовій основі, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2012 № 8.

Закон України “Про безоплатну правову допомогу” зобов'язав Міністерство юстиції створити в Україні до 1 січня 2013 року мережу центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги.
Такі Центри забезпечуватимуть надання безоплатної правової допомоги особам, до яких застосовано адміністративне затримання та арешт; підозрюваним у вчиненні злочину особам, які затримані органами дізнання та слідства; особам, до яких як запобіжний захід обрано взяття під варту; особам, у справах яких відповідно до положень Кримінально-процесуального кодексу України участь захисника є обов'язковою.
Центрами надаватиметься допомога у складанні процесуальних документів, здійсненні представництва інтересів осіб в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, захисті від обвинувачення. Такі перші Центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги будуть утворені у 2012 році у Харкові, Хмельницькому та Київській області.
До кінця ІІІ кварталу 2012 року в рамках проекту співпраці відбудуться конкурсні відбори адвокатів, укладення з ними контрактів та створення відповідних реєстрів. На сьогодні до участі у проекті вже долучилися голова Асоціації правників України Валентин Загарія, члени Правління Спілки адвокатів України Тетяна Варфоломеєва та наша землячка — адвокат Наталія Вагіна.
На сьогодні також затверджено Порядок і умови проведення конкурсу та вимоги до професійного рівня адвокатів, які будуть залучені до надання безоплатної вторинної правової допомоги. З метою належної практичної реалізації зазначеної постанови Уряду затверджено План реалізації її у 2012 році. Зокрема, покладено ряд обов'язків на територіальні органи юстиції, в тому числі районні та міськрайонні управління юстиції.
Паралельно з підбором адвокатів здійснюватиметься робота з розвитку Центрів вторинної правової допомоги: розробка регламенту (адміністративних процедур) роботи центрів, який включатиме формування кваліфікаційних вимог та відбір директорів, адвокатів-менеджерів з якості та адміністративного персоналу центрів, а також навчання персоналу центрів.
Планується також провести й сформувати пропозиції щодо умов та системи оплати послуг залучених адвокатів.
Забезпечуватиметься проведення конкурсу у нашому регіоні Головним управлінням юстиції у Хмельницькій області. Розроблені і певні вимоги до претендентів, які забажають взяти участь у конкурсі. Це, насамперед, наявність свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, знання нормативно-правових актів у сфері захисту прав людини та порядку захисту таких прав, знання норм процесуального та матеріального права, знання та дотримання Правил адвокатської етики, вміння складати процесуальні документи, вміння працювати з правовими базами даних, обов'язкове володіння державною мовою, а володіння англійською мовою та мовою національних меншин, які у відповідній адміністративно-територіальній одиниці становлять значну частку населення, є перевагою: практичний досвід роботи у відповідній галузі права беде також перевагою для претендентів.
За результатами проведення конкурсу відібрані претенденти будуть включені до Реєстру адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу на постійній оплатній основі за контрактом та Реєстру адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу на тимчасовій основі на підставі договору.
Довідкову інформацію з питань організації роботи таких Центрів для наших громадян усі зацікавлені можуть отримати в управліннях юстиції: Головному управлінні юстиції у Хмельницькій області за тел. 76-52-93, 76-31-55 та Хмельницькому міськрайонному управлінні юстиції за тел. 65-04-66.

Значна частина громадян приймається на роботу за результатами проходження випробування. Але ж з якою метою встановлюється випробування при прийнятті на роботу? При укладенні трудового договору може бути обумовлене угодою сторін випробування з метою перевірки відповідності працівника роботі, яка йому доручається. Умова про випробування повинна бути застережена в наказі (розпорядженні) про прийняття на роботу.
В період випробування на працівників поширюється законодавство про працю. А загалом, дане питання регулюється ст. 26 Кодексом законів про працю.
Випробування не встановлюється при прийнятті на роботу: осіб, які не досягли вісімнадцяти років; молодих робітників після закінчення професійних навчально-виховних закладів; молодих спеціалістів після закінчення вищих навчальних закладів; осіб, звільнених у запас з військової чи альтернативної (невійськової) служби; інвалідів, направлених на роботу відповідно до рекомендації медико-соціальної експертизи. Випробування не встановлюється також при прийнятті на роботу в іншу місцевість і при переведенні на роботу на інше підприємство, в установу, організацію, а також в інших випадках, якщо це передбачено законодавством.
Строк випробування при прийнятті на роботу, якщо інше не встановлено законодавством України, не може перевищувати трьох місяців, а в окремих випадках, за погодженням з відповідним виборним органом первинної профспілкової організації, - шести місяців.
Строк випробування при прийнятті на роботу робітників не може перевищувати одного місяця.
Якщо працівник в період випробування був відсутній на роботі у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або з інших поважних причин, строк випробування може бути продовжено на відповідну кількість днів, протягом яких він був відсутній.
Коли строк випробування закінчився, а працівник продовжує працювати, то він вважається таким, що витримав випробування, і наступне розірвання трудового договору допускається лише на загальних підставах.
Якщо протягом строку випробування встановлено невідповідність працівника роботі, на яку його прийнято, власник або уповноважений ним орган протягом цього строку вправі розірвати трудовий договір. Розірвання трудового договору з цих підстав може бути оскаржене працівником в порядку, встановленому для розгляду трудових спорів у питаннях звільнення.

Провідний спеціаліст відділу правової роботи Хмельницького міськраонного управління юстиції Альона Боденчук

Насильство в сім'ї

Конституція України зазначає, що людина, її життя й здоров'я, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (стаття 3). Стаття 28 Конституції України встановлює, що ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню або покаранню.
Насильство в сім'ї не має географічних кордонів, воно існує серед усіх рас, класів, релігій та культур. Порушниками можуть виступати батьки, інші члени родини, піклувальники та інші діти. Наслідки насильства можуть бути руйнівними. Донедавна в нашому суспільстві було не прийнято говорити про домашнє насильство. Насильство в сім'ї - це будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сім'ї відносно іншого її члена, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім'ї як людини та громадянина і завдають йому моральної шкоди, шкоду його фізичному чи психічному здоров'ю.
Законодавство України виділяє чотири форми насильства в сім’ї: фізичне, сексуальне, психологічне та економічне. Фізичне насильство в сім’ї має місце у разі умисного вчинення одним членом сім’ї по відношенню до іншого члена сім’ї протиправних дій фізичного спрямування. Сексуальне насильство в сім’ї полягає у протиправному посяганні одного члена сім’ї на статеву недоторканість іншого члена сім’ї. Психологічне насильство в сім’ї – насильство, пов’язане з дією одного члена сім’ї на психіку іншого члена сім’ї. Економічне насильство в сім’ї має місце, коли здійснюється: умисне позбавлення члена сім’ї житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які жертва має передбачене законом право.
Згідно Закону України "Про попередження насильства в сім'ї" визначено перелік органів та установ, на які покладається здійснення заходів щодо попередження насильства в сім'ї. Такими установами визнані:
- органи виконавчої влади з питань попередження насильства в сім'ї;
- служба дільничних інспекторів міліції;
- кримінальна міліція у справах неповнолітніх органів внутрішніх справ;
- органи опіки і піклування;
- кризові центри;
- центри медико-соціальної реабілітації жертв насильства в сім'ї;
? органи виконавчої влади;
? органи місцевого самоврядування.
Хто саме і в який спосіб може ініціювати розгляд випадків про насильство в сім’ї? Відповідь на це запитання надано законодавством України через викладення підстав для вжиття заходів з попередження насильства в сім’ї, якими, відповідно до ст. 4 Закону України «Про попередження насильства в сім’ї», виступають:
? заява про допомогу жертви насильства в сім’ї або члена сім’ї, стосовно якого існує реальна загроза вчинення насильства в сім’ї;
? висловлене жертвою насильства в сім’ї або членом сім’ї, стосовно якого існує реальна загроза вчинення насильства в сім’ї, бажання на вжиття заходів з попередження насильства в сім’ї у разі, якщо повідомлення або заява надійшли не від нього особисто;
? отримання повідомлення про застосування насильства в сім’ї або реальної загрози його вчинення стосовно неповнолітнього чи недієздатного члена сім’ї.

Провідний спеціаліст відділу правової роботи Хмельницького міськраонного управління юстиції Альона Боденчук

Цивільна дієздатність фізичної особи

Цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.
Суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи у декількох випадках:
- якщо вона страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
- якщо вона зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами і тим ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище.
Цивільна дієздатність фізичної особи є обмеженою з моменту набрання законної сили рішенням суду про це.
Фізична особа може бути визнана судом недієздатною якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання законної сили рішенням суду про це. Якщо від часу виникнення недієздатності залежить визнання недійсним шлюбу, договору або іншого правочину, суд з урахуванням висновку судово-психіатричної експертизи та інших доказів щодо психічного стану особи може визначити у своєму рішенні день, з якого вона визнається недієздатною.
Якщо суд відмовить у задоволенні заяви про визнання особи недієздатною і буде встановлено, що вимога була заявлена недобросовісно без достатньої для цього підстави, фізична особа, якій такими діями було завдано моральної шкоди, має право вимагати від заявника її відшкодування.
У разі визнання судом недієздатною фізичну особу, то над нею встановлюється опіка. Ця особа не має права вчиняти будь-якого правочину.
Правочини від імені недієздатної фізичної особи та в її інтересах вчиняє лише її опікун. Відповідальність за шкоду, завдану недієздатною фізичною особою, несе також її опікун.

Начальник Хмельницького міськрайонного управління юстиції В.В. Левенцов

Добросусідство

Питання добросусідства регулюється главою 17 Земельного кодексу України, яка визначає зміст добросусідства, відповідно до якого власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення).
Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив).
Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані співпрацювати при вчиненні дій, спрямованих на забезпечення прав на землю кожного з них та використання цих ділянок із запровадженням і додержанням прогресивних технологій вирощування сільськогосподарських культур та охорони земель (обмін земельних ділянок, раціональна організація територій, дотримання сівозмін, встановлення, зберігання межових знаків тощо).
У випадку проникнення коренів і гілок дерев з однієї земельної ділянки на іншу власники та землекористувачі земельних ділянок мають право відрізати корені дерев і кущів, які проникають із сусідньої земельної ділянки, якщо таке проникнення є перепоною у використанні земельної ділянки за цільовим призначенням. Власники та землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати припинення діяльності на сусідній земельній ділянці, здійснення якої може призвести до шкідливого впливу на здоров'я людей, тварин, на повітря, земельні ділянки. Власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Витрати на встановлення суміжних меж несуть власники земельних ділянок у рівних частинах, якщо інше не встановлено угодою між ними.
У випадках, коли сусідні земельні ділянки відокремлені рослинною смугою, стежкою, рівчаком, каналом, стіною, парканом або іншою спорудою, то власники цих ділянок мають право на їх спільне використання, якщо зовнішні ознаки не вказують на те, що споруда належить лише одному з сусідів. Власники сусідніх земельних ділянок можуть користуватися межовими спорудами спільно за домовленістю між ними. Витрати на утримання споруди в належному стані сусіди несуть у рівних частинах. Дерева, які стоять на межі суміжних земельних ділянок, а також плоди цих дерев належать власникам цих ділянок у рівних частинах. Кожен із сусідів має право вимагати ліквідувати дерева, які стоять на спільній межі. Витрати на ліквідацію цих дерев покладаються на сусідів у рівних частинах. Сусід, який вимагає ліквідації дерев, які стоять на спільній межі, повинен один нести витрати на ліквідацію дерев, якщо інший сусід відмовляється від своїх прав на дерева. Вимога на ліквідацію дерев (кущів) виключається, якщо вони служать межовими знаками і залежно від обставин не можуть бути замінені іншими межовими знаками.

Начальник відділу правової роботи Хмельницького міськрайонного управілння юстиці Оксана Кротова

Порядок надання додаткової соціальної відпустки працівникам, які мають дітей.

Конституція України, Кодекс законів про працю України та Закон України “Про відпустки” гарантують громадянам право на відпустку. Відповідно до ст. 4 Закону України “Про відпустки” одним із видів відпустки є соціальна відпустка, яка включає в себе:
- відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами;
- відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;
- відпустка у зв'язку з усиновленням дитини;
- додаткова відпустка працівникам, які мають дітей.
У відповідності зі статтею 19 Закону України " Про відпустки" жінці, що працює та має двох або більш дітей у віці до 15 років або дитину інваліда, або яка всиновила дитину, одинокій матері, батькові, що виховує дитину без матері (у тому числі й у випадку тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, що взяла дитину під опіку, або одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без врахування святкових і неробочих днів.
Зауважу, що при наявності декількох підстав для надання даної відпустки її загальна тривалість не може перевищувати 17 календарних днів.
Згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України одинокою матір'ю слід вважати жінку, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблений у встановленому порядку за вказівкою матері; удову; іншу жінку, що виховує й утримує дитину самостійно.
Оскільки Закон України "Про відпустки" визначає одиноку матір, як таку, що виховує дитину без батька, факт отримання аліментів для надання відпустки значення не має.
Отже, право на додаткову відпустку мають наступні одинокі матері: жінка, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблений у встановленому порядку за вказівкою матері; вдова; жінка, що виховує дитину без батька (у тому числі й розлучена жінка, що виховує дитину без батька).
Оскільки зазначена відпустка є соціальною відпусткою і не належить до виду щорічних, то вона може надаватися у будь-який час протягом календарного року, незалежно від відпрацьованого часу і дати народження дитини —до чи після.
У разі коли працівник, який має право на соціальну відпустку, з якихось причин не скористався цим правом у році досягнення дитиною певного віку або ж за кілька попередніх років, він має право використати цю відпустку, і в разі звільнення, незалежно від підстав, йому має бути виплачена компенсація за всі невикористані дні відпусток, як це передбачено Законом «Про відпустки».

Провідний спеціаліст відділу правової роботи Хмельницького міськраонного управління юстиції Альона Боденчук

Порядок реєстрації шлюбу

Державна реєстрація шлюбу встановлена для забезпечення стабільності відносин між жінкою та чоловіком, охорони прав та інтересів подружжя, їхніх дітей, а також в інтересах держави та суспільства. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.
Заява про реєстрацію шлюбу подається жінкою та чоловіком особисто до будь-якого органу державної реєстрації актів цивільного стану України за їхнім вибором.
Особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, вважаються нареченими.
Якщо жінка і чоловік не можуть через поважні причини особисто подати заяву про реєстрацію шлюбу до органу державної реєстрації актів цивільного стану, таку заяву, нотаріально засвідчену, можуть подати їх представники. Повноваження представника мають бути нотаріально засвідчені.
Якщо реєстрація шлюбу у визначений день не відбулася, заява про реєстрацію шлюбу втрачає чинність після спливу трьох місяців від дня її подання.
Орган державної реєстрації актів цивільного стану зобов'язаний ознайомити наречених з їхніми правами та обов'язками як майбутніх подружжя і батьків та попередити про відповідальність за приховання перешкод до реєстрації шлюбу.
Держава забезпечує створення умов для медичного обстеження наречених. Результати медичного обстеження є таємницею і повідомляються лише нареченим.
Приховування відомостей про стан здоров'я одним з наречених, наслідком чого може стати порушення фізичного або психічного здоров'я іншого нареченого чи їхніх нащадків, може бути підставою для визнання шлюбу недійсним.
Особа, яка відмовилася від шлюбу, зобов'язана відшкодувати другій стороні затрати, що були нею понесені у зв'язку з приготуванням до реєстрації шлюбу та весілля.
Такі затрати не підлягають відшкодуванню, якщо відмова від шлюбу була викликана протиправною, аморальною поведінкою нареченої, нареченого, прихованням ними обставин, що мають для одного з нарачених істотне значення (це може бути тяжка хвороба, наявність дитини, судимість).
Зауважимо, що у разі відмови від шлюбу особи, яка одержала подарунок у зв'язку з майбутнім шлюбом, договір дарування за вимогою дарувальника може бути розірваний судом. У разі розірвання договору особа зобов'язана повернути річ, яка була їй подарована, а якщо вона не збереглася - відшкодувати її вартість.

Провідний спеціаліст відділу правової роботи Хмельницького міськраонного управління юстиції Альона Боденчук

Соціальний захист інвалідів в Україні

Закон України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.
Інвалідом є особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.
Інвалідність як міра втрати здоров'я визначається шляхом експертного обстеження в органах медико-соціальної експертизи Міністерства охорони здоров'я України.
Соціальний захист інвалідів є складовою діяльності держави щодо забезпечення прав і можливостей інвалідів нарівні з іншими громадянами та полягає у наданні пенсії, державної допомоги, компенсаційних та інших виплат, пільг, соціальних послуг, здійсненні реабілітаційних заходів, встановленні опіки (піклування) або забезпеченні стороннього догляду.
Пільги інвалідам надаються на підставі посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, пенсійного посвідчення чи посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до законів України "Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам", "Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам", в яких зазначено групу та причину інвалідності, категорію "дитина-інвалід", а також у відповідних випадках вказано їх основні нозологічні форми захворювань (по зору, слуху та з ураженням опорно-рухового апарату).
Інвалідам і дітям-інвалідам надаються безоплатно або на пільгових умовах послуги з соціально-побутового і медичного обслуговування, технічні та інші засоби реабілітації (засоби для пересування, протезні вироби, сурдотехнічні засоби, мобільні телефони для письмового спілкування тощо), вироби медичного призначення (індивідуальні пристрої, протези очей, зубів, щелеп, окуляри, слухові та голосоутворювальні апарати, ендопротези, сечо- та калоприймачі тощо) на підставі індивідуальної програми реабілітації, автомобілі - за наявності відповідного медичного висновку.
Інваліди, діти-інваліди та особи, які супроводжують інвалідів першої групи або дітей-інвалідів (не більше однієї особи, яка супроводжує інваліда або дитину-інваліда), мають право на безплатний проїзд у пасажирському міському транспорті, а також всіма видами приміського транспорту.
Надані пільги зберігаються за інвалідами та дітьми-інвалідами незалежно від виду виплачуваної пенсії або допомоги, призначеної замість пенсії.
Інвалід має право вибору конкретного виду соціальної допомоги.
Інвалід може відмовитися від того чи іншого виду соціальної допомоги, якщо вона не повною мірою відповідає його потребам. У такому разі інвалід вправі самостійно вирішувати питання про забезпечення себе конкретним видом допомоги за рахунок власних коштів з урахуванням компенсації вартості аналогічного виду соціальної допомоги, що подається державним органом.

Провідний спеціаліст відділу правової роботи Хмельницького міськраонного управління юстиції Поліна Ковальська

Для оперативного і повного забезпеченя Вашого підприємства, (установи, організації) правовою інформацією, нормативно-правовими актами законодавства України, рекомендуємо звернути увагу на перевагу передплати офіційних періодичних видань Міністерства юстиції України, а саме видань: «Офіційний вісник України», «Бюлетень Міністерства юстиції України», «Систематичне зібрання чинного законодавства України», Кодекси України».
Також звертаємо увагу, що відповідно до Указу Президента від 13 грудня 1996 року, доручення Прем’єр-міністра України М.Я. Азарова від 12 липня 2010 року №42125/1/1 інформаційним бюлетнем «Офіційний вісник України» мають бути забезпечені управління, відділи, структурні підрозділи райдержадміністрації, підприємства, установи, організації, що перебувають безпосередньо у сфері управління райдержадміністрації, сільські та селищні ради.
«Офіційний вісник України» є щотижневим офіційним виданням, після надрукування в якому, нормативно-правові акти набирають чинності і діють за датою, чітко зазначеною саме в цьому виданні. Відповідно до Указу Президента України від 10 червня 1997 року № 503 “Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності” його включено до переліку офіційних друкованих видань.
З січня 2004 року видання „Офіційний вісник України. Із змінами.” комплектується щомісячним додатком „Покажчик нормативно-правових актів України”, у якому окремими розділами подаються відомості про нові акти; акти до яких внесені зміни та доповнення; акти що втратили чинність; дія яких зупинена.
«Бюлетень Міністерства юстиції України» видається з 1999 року. В цьому виданні надаються роз'яснення чинного законодавства та коментарі з практики його застосування, містяться наукові статті за результатами дослідженнь у правовій галузі, оприлюднюються нормативно-правові акти, які стосуються прав, свобод і законних інтересів громадян, розглядаються проблемні питання, пропозиції до законодавства.
У «Систематичному зібранні чинного законодавства України» публікуються систематизовані (згідно Класифікатора законодавства України за предметною ознакою) нормативно-правові акти за галузями законодавства.
“Кодекси України”. До кожного з видань додаються комплекти інформаційних матеріалів “Зміни”, за допомогою яких акти, опубліковані у попередніх виданнях, підтримуються у контрольному стані.
В офіційних друкованих виданнях Міністерства юстиції України систематизовано акти Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, Конституційного Суду України, а також Національного банку України, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади України, що зареєстровані в Міністерстві юстиції України, та міжнародні договори України. Саме тому, ці видання забезпечать повноту та змістовне наповнення банку даних правової інформації, дозволять проводити інформаційно-правову роботу на більш якісному рівні.
Забезпечення державних органів, підприємств, установ та організацій вказаними виданнями є однією з умов успішного виконання покладених на них завдань.
Передплату на зазначені видання приймають всі відділення зв'язку «Укрпошта».

Головний спеціаліст відділу правової роботи Хмельницького міськрайонного управління юстиції Н.В.Борейко

Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції" розширено перелік суб’єктів, що здійснюють заходи із запобігання і протидії корупції. Відповідно до положень статті 5 Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції" до суб’єктів, які здійснюють заходи щодо протидії корупції віднесено Президента України, Верховну Раду України, органи прокуратури України в межах повноважень, визначених Конституцією України та законами. Визначення Президента України, Верховної Ради України суб’єктами протидії корупції, пов’язане із тим, що саме зазначені суб’єкти наділені конституційними повноваженнями щодо формування державної політики, визначення її основних напрямків та загальної стратегії розвитку.
Крім того, законом визначено, що координація і контроль за реалізацією заходів щодо запобігання і протидії корупції здійснюється Кабінетом Міністрів України, а формування державної антикорупційної політики, реалізація антикорупційної стратегії, що визначається Верховною Радою України, а також координація діяльності центральних органів виконавчої влади з цих питань здійснюється спеціально уповноваженим органом (особою) з питань антикорупційної політики. Відповідно до частини другої статті 5 нового Закону спеціально уповноваженими суб’єктами у сфері протидії корупції, до основних завдань яких віднесено виявлення, припинення та розслідування корупційних правопорушень є спеціальні підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю Міністерства внутрішніх справ України, податкової міліції, по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Служби безпеки України, Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, якщо інше не передбачено законом. Слід звернути увагу на те, що відповідно до нового Закону органи прокуратури таких повноважень позбавлені. На них покладено здійснення координації діяльності правоохоронних органів з питань протидії корупції.
Крім спеціально уповноважених суб’єктів участь у запобіганні, виявленні, а в установлених законом випадках і у здійсненні заходів щодо припинення корупційних правопорушень, також беруть:
- уповноважені підрозділи органів державної влади;
- місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування;
Необхідно зазначити, що завдання та повноваження цих суб’єктів є значно вужчими у порівнянні із спеціально уповноваженими суб’єктами. Їх роль у значній мірі полягає у здійсненні заходів щодо запобігання корупційним правопорушенням та сприянні спеціально-уповноваженим суб’єктам.
Важливим є також те, що закон з урахуванням визнання корупції в приватному секторі визначає суб’єктом запобігання та протидії корупції також підприємства, установи, організації незалежно від підпорядкованості та форми власності, їх посадових та службових осіб, а також громадян та об’єднання громадян за їх згодою.
Необхідно наголосити на тому, що закон покладає обов’язок вживати заходи щодо запобігання та протидії корупції на керівників органів державної влади, юридичних осіб, їх структурних підрозділів. Законом передбачено, що зазначені суб’єкти у разі виявлення корупційного правопорушення чи одержання інформації про вчинення такого правопорушення, зобов’язані вжити доступних для них заходів щодо припинення такого правопорушення та негайно письмово повідомити про його вчинення спеціально уповноваженого суб’єкта у цій сфері. У разі невиконання вказаних обов’язків статтею 172 Кодексу України про адміністративні правопорушення. передбачена адміністративна відповідальність Санкція цієї статті передбачає накладення штрафу від 50 до 125 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Головний спеціаліст відділу правової роботи, правової освіти та державної реєстрації нормативно-правових актів Хмельницького міськрайонного управління юстиції Т.О. Михлич

Українські жінки адаптуються до ринкових змін дуже важко. Зниження попиту на робочу силу загострило проблему участі жінок у суспільному виробництві. Жінка стала найбільш уразливим прошарком населення у сфері діяльності через необхідність поєднання сімейних та професійних функцій. Не можна сказати, що держава не реагує на ці обставини. Законодавство передбачає суттєві гарантії працевлаштування жінок, які мають малолітніх дітей, гарантії при звільненні з роботи за ініціативою власника, але на сьогодні таких заходів недостатньо.
Правове регулювання праці жінок здійснюється главою XІІ «Праця жінок» КЗпП, Законом України «Про охорону праці», Законом України “Про державну допомогу сім'ям з дітьми”а також іншими нормативно-правовими актами. Охорона праці жінок є частиною системи охорони материнства та дитинства, сім’ї.
Зміст охорони праці жінок включає такі заходи:
заборона (обмеження) застосування праці жінок (наприклад, заборона роботи на важких роботах та роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах; визначення граничних норм підіймання і переміщення важких речей жінками; заборона звільнення з ініціативи роботодавця у передбачених законом випадках; надання інших гарантій при прийнятті, переведенні та звільненні з роботи); особам, які виховують малолітніх дітей без матері, теж надаються гарантії (ст. 186-1 КЗпП);
обмеження трудового навантаження з метою охорони материнства (наприклад, переведення на легшу роботу вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років; надання перерви для годування дитини; надання гарантій жінкам при направленні в службові відрядження, залученні до надурочної роботи, роботі в нічний час, у вихідні, святкові й неробочі дні; зниження норм виробітку; надання додаткових та соціальних відпусток та інші).
Забороняється відмовляти жінкам у прийнятті на роботу і знижувати їм заробітну плату з мотивів, пов’язаних з вагітністю або наявністю дітей віком до трьох років, а одиноким матерям — за наявністю дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда. При відмові у прийнятті на роботу зазначеним категоріям жінок роботодавець зобов’язаний повідомляти їм причини відмови у письмовій формі.
На прохання вагітної жінки, жінки, яка має дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, в тому числі таку, що знаходиться під її опікою, або здійснює догляд за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку, роботодавець зобов’язаний встановлювати їй неповний робочий день або неповний робочий тиждень. Оплата праці в цих випадках провадиться пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку.
Звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років – ч. 6 ст. 179 КЗпП) та одиноких матерів за наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов’язковим працевлаштуванням.
Обов’язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.
Для працюючих жінок передбачені: гарантії щодо неповного робочого часу, заборона залучення вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до трьох років, до нічних, надурочних робіт, робіт у вихідні дні і направлення їх у відрядження, 176 (КЗпП), обмеження залучення жінок, що мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів, до надурочних робіт і направлення їх у відрядження, 177 (КЗпП), відпустки у зв’язку з вагітністю, пологами і для догляду за дитиною, частини третя – восьма ст. 179 (КЗпП), Порядок надання відпустки для догляду за дитиною і зарахування її до стажу роботи, 181 (КЗпП), відпустки жінкам, які усиновили дітей, 182 (КЗпП), додаткова відпустка працівникам, які мають дітей 182-1 (КЗпП), гарантії при прийнятті на роботу і заборона звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей, 184 (КЗпП), надання вагітним жінкам і жінкам, які мають дітей віком до чотирнадцяти років, путівок до санаторіїв та будинків відпочинку і подання їм матеріальної допомоги, 185 (КЗпП), обслуговування матері на підприємствах, в організаціях, 186 (КЗпП), поширюються також на батьків, які виховують дітей без матері (в тому числі в разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також на опікунів (піклувальників).
Відмову в прийнятті на роботу жінки може бути оскаржено у судовому порядку.

Заступник начальника відділу правової роботи, правової освіти, державної реєстрації нормативно- правових актів та легалізації об»єднань громадян Хмельницького міськрайонного управління юстиції Т. О. Михлич

Закон України «Про засади запобігання і протидії корупції», що вступив в дію з 1 липня 2011 року, визначає коло осіб, уповноважених на виконання функцій держави або органів місцевого самоврядування, що можуть бути притягнені до відповідальності за вчинення корупційних правопорушень.
Ухвалений закон дещо чіткіше визначає коло суб’єктів відповідальності за корупційні правопорушення. У цілому можна відзначити, що дія Закону поширюється не тільки на суб'єктів державної влади і місцевого самоврядування, але і на юридичних і фізичних осіб.
Даний Закон виділив декілька категорій осіб, які можуть бути суб’єктами відповідальності за корупційні правопорушення.
Перша з них - особи, уповноважені на виконання функцій держави або органів місцевого самоврядування. До цієї категорії осіб належать:
Президент України, Голова Верховної Ради України та його заступники, Прем’єр-міністр України, інші члени Кабінету Міністрів України, Голова Служби безпеки України, Генеральний прокурор України, Голова Національного банку України, Голова Рахункової палати, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Голова Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим;
державні службовці;
посадові особи місцевого органів місцевого самоврядування;
військові посадові особи Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів військових формувань;
судді Конституційного Суду України, професійні судді, народні засідателі і присяжні;
особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, податкової міліції, державної кримінально-виконавчої служби, органів та підрозділів цивільного захисту, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України;
посадові особи і працівники органів прокуратури, дипломатичної служби, митної служби, державної податкової служби, Служби безпеки України;
члени Центральної виборчої комісії;
посадові та службові особи інших органів державної влади.
На цих осіб поширюється найбільша кількість обмежень, встановлених цим та іншими законами України.
Слід звернути увагу, що статус деяких осіб, віднесених до цієї групи визначений Конституцією України і спеціальними законами (Президент України, народні депутати, судді). Визначення Президента України, Верховної Ради України суб’єктами протидії корупції пов’язане із тим, що саме вони наділені конституційними повноваженнями щодо формування державної політики, визначення її основних напрямків та загальної стратегії розвитку. Тому питання відповідальності цих осіб за корупційні правопорушення повинні визначатися з урахуванням відповідних норм Конституції України і спеціальних законів.
Окремо Законом виділено категорію осіб, які не відносяться до осіб, уповноважених на виконання функцій держави, але в цілях Закону до них прирівняні. На таких осіб поширюється менша кількість обмежень у порівнянні із особами, уповноваженими на виконання функцій держави або органів місцевого самоврядування, і застосовуються вони до них лише у випадку виконання ними визначених функцій у публічному секторі. До них належать:
посадові особи юридичних осіб публічного права, які одержують заробітну плату за рахунок державного чи місцевого бюджету; особи, які не є державними службовцями, посадовими особами місцевого самоврядування, але надають публічні послуги: аудитори, нотаріуси, експерти, оцінювачі, арбітражні керуючі, незалежні посередники чи члени трудового арбітражу під час розгляду колективних трудових спорів, третейські судді, а також у встановлених законом випадках інші особи.
Варто відзначити і таку важливу новелу, як поширення відповідальності за вчинення корупційних діянь, на посадових осіб іноземних держав та посадових осіб міжнародних організацій.
У зв’язку з визнанням державою необхідності боротьби із корупцією у приватному секторі, до категорії осіб, які можуть бути суб’єктами відповідальності за корупційні правопорушення віднесено осіб, які постійно або тимчасово обіймають посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків та осіб, спеціально уповноважених на виконання таких обов’язків в юридичних особах, а також фізичних осіб - підприємців.

Заступник начальника відділу правової роботи, правової освіти, державної реєстрації нормативно-правових актів та легалізації об»єднань громадян Хмельницького міськрайонного управління юстиції Т.О. Михлич

Законодавство України встановлює обов'язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Однак, на жаль, зустрічаються непоодинокі випадки ухилення одним з батьків від виконання свого обов'язку з утримання дитини. Якщо шлях домовленостей про добровільне надання утримання дитині не приніс позитивного результату, необхідно використовувати судовий порядок. Для цього потрібно звернутися до суду із позовом про стягнення аліментів. Позовну заяву можна подати як за місцем проживання позивача, так і за місцем проживання відповідача.
За рішенням суду, кошти на утримання дитини можуть бути присуджені у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі. Отже, перше, що потрібно з'ясувати перед написанням позову - це форма сплати аліментів.
Визначення аліментів у частці від заробітку матері або батька дитини застосовується тоді, коли особа працює і стабільно отримує заробітну плату, розмір якої суттєво не змінюється. Із набуттям чинності Сімейного кодексу України з 2002 року в нашій державі почала діяти загальноєвропейська законодавча традиція, за якою у кожному конкретному випадку розмір аліментів визначається судом. Однак, законодавець передбачив, що мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Розмір прожиткового мінімуму встановлюється щороку законом України про Державний бюджет. Щодо максимального розміру аліментів, то жодний діючий нормативно-правовий акт не містить такої інформації. При цьому, слід пам'ятати про обмеження, яке встановлено законодавством щодо максимального розміру відрахування із заробітної плати боржника. Такий розмір не має перевищувати сімдесят відсотків.
Така форма стягнення аліментів, як тверда грошова сума застосовується судом в тому випадку, якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, а також за наявності інших обставин. Такі випадки можливі у тому разі, коли відповідач працює в творчій сфері, зайнятий на сезонних роботах, підприємець тощо. У цих осіб розмір заробітку має, як правило, велику амплітуду коливань.
Якщо розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, менший від мінімального розміру, тобто 30 відсотків прожиткового мінімуму, то дитині призначається державна допомога в розмірі різниці між визначеним розміром аліментів і 30 відсотками прожиткового мінімуму.
Готуючи позовну заяву про стягнення аліментів, слід пам'ятати, що, вирішуючи питання щодо їх розміру, суд враховує: стан здоров'я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в платника аліментів інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружину, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.
Також слід наголосити, що батьки можуть бути звільнені від обов'язку утримувати дитину лише за рішенням суду та у випадку, якщо дохід дитини набагато перевищує дохід кожного з них і забезпечує повністю її потреби.

Провідний спеціаліст відділу правової роботи Хмельницького міськрайонного управління юстиції В.В. Атаманчук

Відповідно до статті 26 КЗпП України, адміністрація підприємства (організації, установи) може встановлювати кандидатові випробування з метою перевірки відповідності робітника або службовця роботі, яка йому доручається. При цьому важливо не тільки правильно застосовувати норми законодавства щодо випробування, а й належним чином його оформлювати. А отже, потрібно знати, у яких випадках та на який термін встановлюється випробовування, як оформлюється звільнення працівника при незадовільному результаті випробування тощо.
Призначення випробування не залежить від кваліфікації і досвіду працівника. Його встановлюють, аби визначити придатність до виконання конкретної роботи. На практиці ініціювати встановлення випробування може як роботодавець, так і працівник, проте обумовлювати його в трудовому договорі законодавством дозволено тільки за угодою сторін. При цьому слід зазначити, що одностороннє встановлення роботодавцем умови про випробування є, неприпустимим і. виходячи зі змісту статті 26 КЗпП України, така умова не має юридичної сили.
Роботодавець має також враховувати, що згідно з частиною другою статті 26 КЗпП України, випробування при прийнятті на роботу не встановлюється:
¦ особам, які не досягли вісімнадцяти років;
¦ молодим робітникам після закінчення професійних навчально-виховних закладів;
¦ молодим спеціалістам після закінчення вищих навчальних закладів;
¦ особам, звільненим у запас із військової чи альтернативної (невійськової) служби;
¦ інвалідам, направленим на роботу відповідно до рекомендацій медико-соціальної експертизи.
Випробування не встановлюється також при прийнятті на роботу в іншу місцевість і при переведенні на роботу на інше підприємство, в установу, організацію, а також в інших випадках, якщо це передбачено законодавством (наприклад, тимчасовим і сезонним працівникам).
Якщо випробування було встановлено особам, яким згідно із законодавством воно не може бути встановлене, умова про випробування вважається недійсною (ст. 9 КЗпП). Крім того, невиконання зазначених положень може призвести до таких наслідків, як неможливість звільнення працівника як такого, що не витримав випробування.
Але це ще не все. Враховуючи, що на працівника, який не витримав випробування, чекає остаточне звільнення з підприємства з ініціативи роботодавця, можна дійти висновку, що випробування неможливе і для:
— вагітних жінок;
— жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років, якщо за медичним висновком дитина потребує домашнього догляду);
— одиноких матерів за наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда.
Для перелічених категорій ст. 184 КЗпП України допускає звільнення з ініціативи роботодавця (на яке за своїми ознаками схоже звільнення за результатами випробування) лише з обов'язковим працевлаштуванням. Зрозуміло, що така умова не відповідає меті звільнення за результатами випробування.
Якщо працівник і роботодавець досягли угоди щодо встановлення випробування, останній має визначити його строк (згоди працівника щодо строку не передбачено). Граничний строк випробування встановлено статтею 27 КЗпП. Він не може перевищувати:
¦ для робітників — одного місяця;
¦ для інших працівників — трьох місяців;
¦ в окремих випадках, за погодженням відповідним виборним органом первинної профспілкової організації, — шести місяців.
Без погодження із профспілковим органом встановлюються строки випробування під час прийняття на:
¦ державну службу — до шести місяців (ст. 18 Закону України «Про державну службу» від 1 6 грудня 1 993 р. № 3723-ХІІ);
¦ службу до митних органів України — до шести місяців (ст. 412 Митного кодексу України);
¦ роботу до органів державної податкової служби — від шести місяців до одного року (ст. 15 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» від 4 грудня 1990 р. № 509-ХІІ);
¦ дипломатичну службу — до шести місяців (ст. 11 Закону України «Про дипломатичну службу» від 20 вересня 2001 р. № 2728-ІП).
А як бути, якщо працівник під час випробування, скажімо, захворіє? Усе просто: випробувальний термін автоматично продовжують на відповідну кількість днів відсутності на роботі через непрацездатність (ст. 27 КЗпП України). Ніякого додаткового документального оформлення тут не потрібно. Так само відбувається у разі надання працівнику будь-якої відпустки (щорічної, навчальної, соціальної, без збереження заробітної плати) та у разі його відсутності з інших поважних причин (наприклад, при виконанні державних або громадських обов'язків). А от термін відрядження не впливає на застосування наведеної норми, оскільки протягом нього працівник відсутній на робочому місці, але не на роботі.
До речі, ст. 26 КЗпП не дає роботодавцю можливості продовжувати термін випробування — його тривалість визначають одноразово при оформленні трудових відносин.
Встановлюючи випробування, адміністрація організації зобов'язана відобразити це як у трудовому договорі, так і в наказі про прийняття на роботу. Причому працівник своїм підписом має підтвердити факт ознайомлення з цими документами. На деяких підприємствах існує практика прийняття на роботу на підставі лише наказу, тобто без укладення трудового договору чи контракту. Законодавство це дозволяє, звісно, якщо не йдеться про окремі категорії працівників, для яких письмова форма трудового договору чи контракту є обов'язковою. У такому разі адміністрація підприємства повинна чітко обумовити призначення строку випробування безпосередньо в наказі про прийняття на роботу.
У період проходження випробування на працівника повною мірою поширюються норми законодавства про працю, правил внутрішнього трудового розпорядку, колективного договору, положень про оплату праці та про преміювання, інших організаційно-нормативних документів підприємства. Період випробування включається до стажу роботи, в тому числі для отримання щорічної відпустки.
Якщо протягом строку випробування встановлено невідповідність працівника роботі, на яку його прийнято, власник або уповноважений ним орган протягом цього строку вправі розірвати трудовий договір (ст.28 КЗпП України). Адміністрації не обов»язково чекати весь термін – звільнення можна провести і раніше, але для цього мають бути об»єктивні причини. У наказі про звільнення та в трудовій книжці працівника має бути зазначено, що працівник звільняється як такий, що не витримав випробування, з посиланням на статтю 28 КЗпП України. Щодо працівника, який витримав випробування, ніяких додаткових наказів оформлювати не потрібно – він продовжує працювати. Відповідно, коли строк випробування закінчився, а працівник продовжує працювати, він автоматично вважається таким, що випробування витримав. У подальшому розірвати з ним трудовий договір можна буде лише на загальних підставах. Це справедливе навіть тоді, коли працівник дійсно не влаштовує роботодавця, але останній своєчасно не видав наказ про звільнення працівника. Якщо такий працівник з»явиться на роботі наступного дня за кінцевим днем випробувального строку, звільнити його за ст.28 КЗпП України вже не можна.
Правомірність розірвання трудового договору на підставі ст. 28 КЗпП України працівник може оскаржити в суді. Щоб звернутися до суду, за ст. 233 КЗпП України колишній працівник має місяць із дня вручення йому копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Працівник, який доведе незаконність свого звільнення за результатами випробування, має право вимагати поновлення на роботі з виплатою компенсації у розмірі середньої заробітної плати за весь час вимушеного прогулу.
Але ж такий результат вкрай небажаний для адміністрації. Тому краще зробити все можливе, аби спірні моменти з працівником не виникали.

Заступник начальника відділу правової роботи, правової освіти, державної реєстрації нормативно-правових актів та легалізації об»єднань громадян Хмельницького міськрайоного управління юстиції Михлич Т.О.

ГРАФІК
особистого прийому громадян керівництвом Хмельницького міськрайонного управління юстиції

ГРАФІК
проведення керівництвом Хмельницького міськрайонного управління юстиції телефонної «гарячої лінії»

ГРАФІК роботи правової Громадської приймальні при Хмельницькому міськрайонному управлінні юстиції з надання безоплатної первинної правової допомоги на ІІ квартал 2012 року

вул. Проскурівського підпілля 71

тел. 65-04-66

вул. Гагаріна, 4

тел.65-51-60, 79-58-57

тел. 65-76-10

тел. 65-04-66

вул. Тернопільська, 13/2

тел. 67-00-93

вул. Тернопільська, 13/2

тел. 67-00-93

вул. Тернопільська, 13/2

тел. 2-10-73

ГРАФІК РОБОТИ ВІДДІЛУ ДЕРЖАВНОЇ РЕЄСТРАЦІЇ АКТІВ ПО МІСТУ ХМЕЛЬНИЦЬКОМУ
ХМЕЛЬНИЦЬКОГО МІСЬКРАЙОННОГО УПРАВЛІННЯ ЮСТИЦІЇ

з 01 червня 2011 р.

Вівторок - з 8 год.00 хв. до 17 год.15 хв.
Середа - з 8 год.00 хв. до 17 год.15 хв.
Четвер - з 8 год.00 хв. до 17 год.15 хв.
П»ятниця - з 8 год.00 хв. до 17 год.15 хв.
Субота - з 8 год.00 хв. до 16 год. 00 хв.

Прийом громадян:

Вівторок - з 8 год.00 хв. до 17 год.15 хв.
Середа - з 8 год.00 хв. до 12 год.00 хв.
Четвер - з 8 год.00 хв. до 17 год.15 хв.
П»ятниця - з 8 год.00 хв. до 12 год.00 хв.
Субота - з 8 год.00 хв. до 16 год. 00 хв.

Обідня перерва з 12.00 до 13.00 год.

неділя, понеділок – вихідні дні

Щочетверга безоплатне надання консультацій з питань застосування сімейного та цивільного законодавства, витребування документів про державну реєстрацію актів цивільного стану.

Останній робочий день кожного місяця – санітарний день для обробки архівосховища.